ROCK’N’BALL: два дні у світі свободи
Фото: портал альтернативної культури InDaRock
Передчуття пригоди захоплює ще в автобусі: кольоровий народ з фенечками, гітарами, наметами, карематами… Серед розмаїття пасажирів можна побачити і відомих персонажів, приміром, фронтмена «ДМЦ» Андрія Гречаника або Толика Волика, автора текстів не менш знаного полтавського гурту «Онейроїд». Соняшникові поля змінюються густим лісом, а обабіч дороги кидаються в очі фестивальні афіші,розклеєні у найнесподіваніших місцях. От і село Соснівка, традиційне місце проведення дійства.
Після зимних дощових буднів сонце знову вшкварило по-літньому, тож по отриманні браслетів і бейджиків постала найперша задача: знайти тінь. Хтось ховався від спеки за столиками (пиво – 8 гривень, досить демократично). Хтось прогулювався сосновим лісом, що починався відразу за територією, або купався в Коломаку. Футбольні фанати мали змогу спостерігати за протистоянням команд, що вийшли до фінальної частини фестивального чемпіонату (у підсумку місця розподілилися так: 1. ФК «Ворскла». 2. Севілья. 3. «ПСЖ» (журналістська збірна Полтавщини)). А найзавзятіші в куцому тіньку під сценою ловили музичні хвилі.
Першою виступала група «Sashenka». Однойменна дівчина, попри переважно рожеві тони одягу, примхливі нотки в голосі і явну прихильність до гламуру,зуміла завести публіку юнацькою наївною енергетикою.
На тлі її радісного підстрибування наступний виконавець – мамонт полтавської рок-сцени Валера Власенко – виглядав просто-таки «лицарем печального образу». Традиційна тема війни – смерті – штамповки людського матеріалу – і знову війни увінчалась очікуваним: «И я, и вы, и мы, и даже они, крещеные, – кто? ДЕРЕВО!!!» Десь на третьому приспіві до сцени добіг хлопчина з мокрим волоссям: «От блин, я «Дерево» провтыкал, купался, не успел». Коротше, люблять цю річ полтавці, попри її подиву гідну повторюваність з 1997 року.
Стиль гуртів «Запаска» (Кам’янець-Подільський) і «BeBoBul» (Чернівці) сприймається як повільне занурення в медитацію. Ритми, під які ворушаться важкі золотаві риби Коломаку, гойдається на пружних стеблах латаття і блукають лісом сосни, плутаючи стежки гостям фестивалю…
Дніпропетровський «Вертеп» не містифікував сільський ландшафт, а легко у нього вписався. У народних строях і вишиванках виконавці скидалися на фольклорний ансамбль. Але при всій повазі до команди «Вертепу», яка просуває українську культуру на південному сході, створила і наповнює сайт «АртВертеп» і робить ще силу-силенну потрібних справ – хлопці, адаптуйте свій виступ під аудиторію, хоч трохи! Більшість відвідувачів «Рокенболу»:
а) глибоко аполітична;
б) неформальна, а значить вільнодумна;
в) не терпить шароварщини, плакатності, заяложених гасел і моралізаторства;
г) вихована на «русском роке» з його радше метафізичними, аніж соціальними сенсами.
Тому наполегливі заклики «шанувати наших героїв», «слухати і вивчати вічно молодого Шеву», пісні про мужніх повстанців, кльову українську мову і славного отамана Чучупаку не зустріли очікуваного відгуку, а спричинилися до незадоволених реплік і відтягування частини глядачів до яток з наїдками і напоями. Певно, на «Мазепа-фесті» не викликали б такого спротиву, а тут все-таки дещо інший контингент. Хоча, думаю, тих же «Кому вниз» рокенбольщики зустріли б «на ура».
Запорізький гурт «Крапка» сприймався легше: передача українських сенсів була тоншою і не такою нав’язливою.
Перші ж акорди у виконанні групи «Grimoff», що прогримотіли-прогуркотіли з настанням темряви, зібрали під сценою шанувальників класичного року. Нарешті охочі змогли досхочу пострибати, послемитися, потрусити хаєром і погорлати на весь голос.
Як завжди, драйвовими і брутальними були рівненські панки «Брем Стокер».
Говорячи про наступну групу, не можу бути об’єктивною. Коли слухаєш їх з тінейджерства, пам’ятаєш виступи в кінотеатрі «Алмаз» (тоді живому) або на легендарному «Автографі», маєш фото з солістом 10-річної давнини і знаєш напам’ять такі хіти як «Зима» або «Марья», важко бути безсторонньою. Відтоді дороги не раз змінили колір, народилися десятки нових пісень і сотні фанатів. «Дороги меняют цвет» люблять у Полтаві та за її межами, аж до столиці північного сусіда, на підкорення якої спрямовані останнім часом зусилля учасників гурту. Тож цьогорічний виступ «ДМЦ» зібрав під сценою чималий натовп прихильників. Прозвучали актуальні з огляду на сезон «Мама-массандра», «Под солнцем ЮБК», інші відомі речі, а також порівняно нові пісні з останнього за часом альбому «Весна мозга» – «Карлсон», «Есть повод».
«Есть повод босиком по небу убежать,
Нарушить правила игры и вечно жить
Да со звезды на землю молнии метать,
Чужие судьбы как свою судьбу вершить…
Но я, наверное, останусь здесь с тобой,
Прорвало трубы, будем по теченью плыть.
Есть повод, чтоб сойти с ума – сойди со мной,
Но, чур, я первый, только дай мне докурить…»
Гідним завершення першого дня став «@Трактор» на чолі з екс-«ВВшником» Олександром Піпою.
Другий фестивальний день розпочали гурти «Психотрон» (Кременчук), «Майор Пронін» (Полтава), «2.5.5» (Суми), «Андерсон» (Київ).
«Слазьте там с пивных бочек и подходите к сцене!» – апелював до дещо похмільної публіки соліст харківської групи «По. Ст.» Тих, хто проігнорував це прохання, стосувалася наступна репліка: «Тогда пусть вам завтра будет так, как в следующей песне: «Мама, у меня нет денег!»». Уже знайомі полтавцям з фестивального pre-party у «Віллі Крокоділа» «По.Ст.» відіграли потужну програму, розкачавши майданчик як власними піснями, так і каверами «Аліси» («Мне по барабану») і «Кіно» («Пора»).
«Фіолет» з Луцька явив якщо не зразок, то хоча б натяк на можливість «лагідної українізації», якою можна завоювати серця запеклих скептиків. Без пафосу і надриву, оксамитовим голосом, про базові людські почуття – кохання, надію, пошук свого місця у цьому світі – і все це українською мовою.
Ще одні харків’яни «Royal Corves» знамениті тим, що виступали на розігріві у «Scorpions» на фестивалі «The Best City». Затягнута в чорну шкіру з металевими застібками солістка активізувала чоловічу частину глядачів, компенсуючи невибагливі англомовні тексти з римами на кшталт «baby-maybe» шаленим драйвом і романтичним флером свободи. Здавалося, за кермом «Харлея» вона виглядала б не менш органічно, аніж на сцені.
Перші хедлайнери вечора – полтавська формація «Онейроїд» – дивують своєю різновекторністю. Різні, часом зовсім інакші, стихії, території, виміри існування, площини експериментів: «Led», «Бетон», «Мобильная слизь», «Giftsstoffe» (боевые отравляющие вещества), «Ходень» (котелевська сільська містика). Скрадливий голос Бурліка, холодний речитатив або пронизливо-екстатичний вокал Вишні, музика, дійство, яке заворожує, змушує скидати руки догори, рухатися в єдиному ритмі, у спільному трансі, вигукувати до невидимого Бога:
Гори вище! Гори ще!
Забери на горище!
Гори, гори…
Забери, забери!...
Проникнення-перетворення-поглинання свідомості, вихід за межі. Якщо у «ДМЦ» «Все по… [Фрейду]», то в «Онейроїда», здається, «все за Юнґом», до архетипів і колективного підсвідомого.
На цій гіпнотичній ноті завершився для мене цьогорічний фестиваль. Час відправлення потяга не давав змоги почути «7Б» і «Аукцион», але судячи з відгуків друзів, усі очікування хедлайнери виправдали.
ПС. Відлуння пісень, що стали улюбленими, ритму, під який хочеться жити, і особливе відчуття братства вільних творчих людей – ці засадничі речі лишаються навіть тоді, коли перед тобою постає вже не фестивальна, а життєва сцена. Тож дякую, Полтаво, і – до наступного «Rock’n’Ball»’у!
Тетяна Кутнякова
