Тимофій Ведерник: «Хочеться писати справжнє, вічне, про любов»

 «Артіш» – це круто! Кажуть, не гірше, ніж «Сплін» і «Чиж»))) Вокаліст у них такий сонячний, на Єсеніна схожий. Я його не бачила, лише чула записи по радіо. Але подружки сказали, що хлопець дуже симпатичний...» 

Такі відгуки все частіше можна зустріти на інтернет-сторінках «Живого Журналу», почути від знайомих на музичних тусовках. Молодий драйвовий гурт «Артіш» стрімко вривається в музичну реальність України. Чи легко рокерам-початківцям здобути любов слухачів та визнання колег-музикантів? Про це наша розмова з лідером групи Тимофієм Ведерником.

 Так все і закрутилося…

 – Тимофій, розкажи, як ти прийшов до створення музичної групи, такої собі блюзово-рок-н-ролльної «банди» під назвою «Артіш»?

 – Музику й вірші пишу з дитинства. А по-серйозному все почалося три роки тому, в 2007-му. Одна знайома журналістка розповіла про фестиваль авторської пісні та поезії «Срібна підкова»: мовляв, чом би тобі не спробувати? Я зустрівся з професійними музикантами, ми буквально за три дні провели репетиції, прийшли на відбірковий тур і… посіли перше місце! До речі, в журі входили авторитетні українські виконавці: Ольга Богомолець, Сашко Лірник, Григорій Лук'яненко, Неля Франчук. «Артіш» визнали перспективною групою і запросили до Львова на фінал.

Незабаром Ольга Богомолець запропонувала виступити на рок-бард-фестивалі «Лісова фієста» під Києвом, там нас теж відзначили як непогану групу. А через день запросили до Києво-Могилянської академії зіграти для творчої інтелігенції. Ось так усе й почалось…

«Артіш» стали запрошувати на радіо, телебачення. Були на декількох радіостанціях, серед них – «Європа-FM», радіо «Культура». Виступали в київських клубах «Чеширський кіт», «Route 66» та інших. І у фестивалях різних брали участь: «Казкове місто», «Хобі-фест», «Фольклорама», причому на останньому навіть отримали від КМДА кубок і грамоту «за внесок у розвиток української культури». А нещодавно представляли творчість групи на всеукраїнському музично-поетичному «Сліва-фесті», зіграли на музично-поетичній вечірці «Три сніжинки до весни». 

 – Трохи про етимологію слова «Артіш»…

 – Зі староіндійської мови (санскриту) назва групи переводиться так: «ар» – «сонце», «тіш» – «спокій», «тиша», «душевна гармонія». 

У Тибеті «артіш» називали траву, яка, за легендами, допомагала виганяти з людей демонів. На Західній Україні, до речі, теж росте трава з такою назвою, яку гуцули використовували, щоб позбавити людину від хвороб або злих духів. Як саме виникла назва? На «Срібній підкові» треба було назватися красиво. У мене давно вже була книга Степана Наливайка «Українська індоаріка», про індоіранське походження слов'ян. Я її погортав, слово запам'яталося. Хоча недавно дізнався, що з німецької «артіш» перекладається «повний стіл», простіше кажучи, «поляна». А французькою це слово означає «гроші», «бабло»…

 Скрипаль співає в церкві,

а гітариста називають Джимі Хендріксом

  – Душа «Артіша» сконцентрована в тобі – чи це, так би мовити, колективний духовний потенціал? 

 – Коли створюється пісня, початковий імпульс надходить від мене. Я пишу вірші й основні мелодії, пропоную якийсь скелет пісні, а група робить аранжування, оформлення. Звичайно, кожен музикант неповторний, кожен приносить щось своє. 

У нас демократичні стосунки, я завжди прислухаюся до музикантів-професіоналів: як правильно заспівати, як краще зіграти. Себе фахівцем не вважаю, спеціальної освіти поки не здобув. А ось художній керівник колективу Руслан Коробань закінчив інститут культури. Він у нас на скрипці грає, а ще співає в церковному хорі Володимирського собору. Флейтистка Альона Єлізарова – випускниця консерваторії, грає в оркестрі. Тож народ у нас талановитий. А соло-гітариста Сашка Головченка навіть Джимі Хендріксом називають! 

Що стосується віку, то мені 27, я в групі наймолодший. Решта старші за мене на 5-7 років.  

 Агов, продюсере!

 Цитата з інета: «Сподобався гурт «Артіш». Де цього скаженого можна ще почути й коли? У фронтмена чарівній голос, гарні вірші, він не такий, як усі, продюсер за ним  плаче!» 

 – Українська музика котується досить високо – і разом з тим відчутно бракує людей, готових розкручувати непопсові групи…

 – Повністю згоден. Хотілося б, щоб знайшовся спонсор або продюсер, який вклав би гроші в перспективну рок-формацію, а не в чергову солодкаво-ґламурну одноденку. Адже молодим рокерам в Україні сьогодні досить непросто. В середньому за виступ у клубі група отримує не більше 1500 гривень. Ясно, за такі гроші прожити не можна, доводиться шукати заробіток. Як тому ж Віктору Цою, який, окрім виступів на сцені, ще й кочегаром підробляв.

Сам я – інженер, працюю в «Укрметртестстандарті», займаюся музикою лише у вільний час. Звісно, сподіваюсь, не сидітиму все життя з паяльником у білому халаті на інженерній посаді, а зможу-таки проявити себе «на повну».

Улюблені композитори дитинства – Вертинський і Окуджава

 – Як формувалася твоя музична культура: шляхом самоосвіти? 

 – У дванадцять років я випадково почув записи Олександра Вертинського. Відтоді улюбленими композиторами стали Вертинський і Окуджава. У першу чергу від них я відштовхувався, коли 15-річним сам навчився нотній грамоті, написав першу пісню «Осінній дощ».

А рік по тому переглянув фільм «31 червня» – і просто закохався в образ принцеси Мілісенти у виконанні Наталії Трубнікової. Сам фільм, пісні, які в ньому звучали, просто вразили мене. Тоді я полюбив творчість композитора Олександра Зацепіна. 

Я зрозумів: не треба грати так, як Цой або «Чиж». Потрібно робити щось принципово інше, зокрема, взяти найкраще від Зацепіна. В подальшому непогано було б зробити концерт, присвячений цьому композитору, щоб група «Артіш» виконала всі його пісні.  

«Творити нове, унікальне, відмовитися від старих форматів...»

 Цитата з інета: «Я недавно почув цих інопланетян з «Артіша», вони в хорошому сенсі дуже відрізнялися від інших гуртів, і по радіо, і на концертах! По-перше, приємним звучанням, як добрі старі рок-групи. А по-друге, від вокаліста енергія летить, як торнадо!»  

 – З якими командами, виконавцями виходить не просто тусуватися, а дружити по-справжньому? 

 – У нас дуже гарні стосунки з легендарною групою «Рутенія», з Григорієм Лук'яненком (композитор і басист цієї групи) і Нелею Франчук, його дружиною. Вона – бард, поетеса і менеджер «Рутенії». Познайомилися ми на «Срібній підкові», а влітку випадково зустрілися на Андріївському узвозі. Неля Франчук запропонувала допомогу у виступах – і ми почали грати в різних київських клубах. 

Також тісно спілкуємося з Тарасом Компаніченком, лідером ансамблю «Хореа козацька». Тарас неперевершено грає на кобзі, бандурі, лірі, волинці; виконує твори авторів часів середньовіччя, бароко, думи, лицарські й народні пісні. Хоч і виступаємо ми в різних стилях, я запропонував йому зробити спільний оригінальний проект, де буде блюз разом з класичними інструментами. Тарас сказав, що подумає. Здається, в цієї ідеї є перспективи.

Дружимо і з групою «Тінь сонця», у них талановитий вокаліст Сергій Василюк, гідний колектив, є чому повчитися. «ЧеЧе», «Телері» –  теж класні групи.

Річ у тім, що «Артіш» набагато молодший за всі ці колективи, нам лише три роки. І граємо ми трохи іншу музику. Вони ближчі до «народного» стилю, використовують більше фольклорних елементів. Ми ж хочемо творити щось своє, нове, унікальне, відмовитися від старих форматів. Мені ось дуже подобається те, що створюють «Бумбокс», «С.К.А.Й.». Ми йдемо радше цим шляхом, і, здається, вже здійснили невеликий прорив. Часто використовуємо в обробках електронну музику, поєднуємо етно з електронікою, думаю, це перспективно, цікаво. 

«Артіш» не грає «політичний» рок. Хочеться писати щось вічне, про любов, як, наприклад, у пісні «Верба»: 

 Верба все танцює з польовим колоссям,

Як чарівна  хіпі,  розпустила коси…

Дощ пройшов, а вітер зразу після зливи,

Наче феном, сушить верби  жовту гриву…

 Ми просто робимо музику від душі, тому вона подобається людям. 

«Вся природа – моя муза, граю я веселі блюзи…»

 Цитата з Інтернету: «Тім настільки фанатично грає, що може виступати взагалі перед однією людиною. Коли він з гітарою, зупинити його практично неможливо. Може грати де завгодно: вдома, на вулиці, на галявині...»  

 – А на сцені що відчуваєш? Буває страшно? 

 – Коли я виходжу на сцену, втілююся в образ, починаю співати – то вже перебуваю немов би в іншому світі. Я там абсолютно вільний. Мене буквально неможливо зігнати, не боюся сцени, відчуваю її. Я просто щасливий, і це щастя не зрівняти ні з чим.  

 – У яких стильових напрямах себе пробуєте? 

 – Блюз, рок-н-рол, інколи – фанк, навіть бугі-вугі. «Артіш» – група драйвова, але лірика теж присутня. Бувають різні вечори творчі. Можемо грати забійні, енергійні речі, а потім хочеться трішки романтики, наприклад, як той же «Осінній дощ»: 

 Осінній дощ ллється з неба,

вітер своїм співом тушить сигарету.

Я на балконі чекаю в серце сонця,

разом з кошеням молоко п’ю під віконцем…

 – Чим ще захоплюєшся, окрім творчості? 

 – У дитинстві ходив на айкідо, карате, любив плавати, по деревах лазити. Зараз займаюся йогою, велоспортом. На Відрадному, де я живу, є прекрасний парк. Часто катаємося там майже всією групою на велосипедах, роликах. На гірському велосипеді «Merida» пів-України об'їздив, був у різних велопоходах, у Карпатах, приміром. Там подеколи народжувалися пісні, наприклад, «Моя Буковина»: 

 Зелені карпатські гори,

смереки і полонини

я хочу тобі дарувати,

кохана дівчино моя…

 – І наостанок: чим планують займатися «Артіш» і Тім Ведерник найближчим часом? 

 – Недавно ми записали перший альбом, «Флешка» називається. Зараз плануємо почати роботу над новим диском. Загалом, хотілось би просто віддаватися улюбленій справі: мінімум часу на відпочинок, максимум – на музику. Щодня проводити репетиції, хоч би по 6-8 годин (поки ж виходить хіба у суботу ввечері). А ще мрію написати музику для якогось мюзиклу… 

 – Щиро вдячна за цікаву бесіду. Успіхів і творчого натхнення!  

Тетяна Алєксандрова, Київ